МЕТОД ДАЛІ або далі буде...

Я

Я засинаю і в руках у мене уламок шахеда. А все для того, щоб коли я засну, він випаде в миску і розбудить мене, щоб я могла записати свій сон,

Білий сон, недолугий, бо він зовсім не в риму… Але в нього залітає напис, який я побачила колись над маминим столом у видавництві Веселка “Не грюкайте дверима, бо не приходить рима!”

Так, ось чому вона не приходить, курча…

Я накурчую, тобто я накручую перед цим годинник, наче вуса Далі.

І що ті вуса Далі дали вам усім?

Він дзенькне і на екрані загориться цифра 5.56, сповіщаючи, що я перемогла,

Бо зазвичай там загоряється 4.47! 4.47…

Кажуть, що ця постійна цифра має щось означати, і я навіть спочатку

закидала це питання у чати,

Потім питала новітню Чату, але так і не розгадала ту означату…

Я складаю і розкладаю ті цифри, і тулю їх до дати мого народження.

12.09.1961+4.47. Але сьогодні все має змінитися +5.56!!! Новий портал можливостей, як каже одна майстриня таро…

Та сенси і далі, наче в Далі якісь заморожені - Не стукайте дверима, бо не прихо, не хо!

Як казала я маленька, коли мене намагалися нагодувати бойківською тюрею з гарячим молоком.

Нічого не хо і не вихо… так вже четвертий рік…

Але цього разу я чую дивні звуки!

Мабуть це миші, вони трублять старі рукописи.

Вже нікому, нікому не потрібні папки з фіолетовими закарлюками…

Вони оселилися в проміжку між шафою і стіною.

Ні, це клятий кіт починає перетирати свій корм і потім буцає мене головою.

Я маю випрасовувати цю домашню скотиняку, мою худобу.

Боже, а в моєї бабці, отої, що з бойківською тюрею було колись з два десятки корів. Як вона з тим справлялася…

Що і досі я мушу тими рефлексами боротися у 5.56!

Моя скотиняка будить мене справно, за методом Сальвадора Далі

і хлебче воду з миски, у яку за методом не зумисно

Маю упустити срібний шматочок шахеда, здатний зупинити вальзевула.

У вікно стукає листоноша і намагається мені передати лист каштана.

Але коли я відкриваю вікно, там на підвіконні лежить лист від Тебе і він білий-білий…

Боже, це ми з сестрою написали тоді на ньому таємним чорнилом, білим-білим молоком зі скляної пляшки з кришечкою зі срібним станіолом… мама їх збирала, щоб потім на ялинку вирізати нам сніжинки…

А бабця майже медитувала на ті пляшки, переїхавши перед смертю у місто…

Можливо, там послання з Праги, ні, з Риги, та ні - з Торре дель Лаго!

Так правильно буде звучати і в риму до того ж. Першу вдалу риму в цьому білому вірші.

Можливо, це лист від Тебе, милий Пуччіні? І на то є причина…

Ти надсилаєш мені квиток у оперний. Там сьогодні на мою честь дають Мадам Батерфляй.

О ні, я не повинна відкривати цей лист. Адже такою була тобі ваша дитяча вимога? Відкрити лист, не торкаючись?

Ти маєш прочитати його дистанційно!

Ти береш листочок у руки і починаєш його гріти. У тебе є два способи - дорослий і дитячий.

Ти починаєш діяти! Та неначе… ти плачеш? Облиш!

Дорослий - ти наближаєш до листа свою руку і, як у випадку зі старовинною шахою, біла олійна фарба повинна розплавитися.

Так сказала твоя кума, яка зараз у Брюсселі… Цю шафу твої квартиранти закатали смердючою фарбою, щоб все в квартирі було однаково біле… Але то була старовинна горіхова шафа, залишена тут від першого пожильця письменницької квартири. Єдина мебля - спадок від геніального перекладача Миколи Лукаша. Ти нещодавно бачила ці неймовірні розводи на шпоні музейної шафи Максима Рильського. Як вона туди потрапила? Невже їм вдалося її реставрувати і очистити від тої білої-білої фарби забуття.

Навіщо ти викинула цю шафу, ми могли б її реставрувати? - пише кума в тому листі.

Але ти не чуєш свою куму, можливо тому,

Тому що вона далеко, вона в Брюсселі…

Ти плачеш? Плачеш за шафою? Плачеш…

Облиш! Треба спробувати метод дитячий!

Його вигадала твоя сестра і ще одна дівчинка, яка і досі живе під іменем Леська Рубашова. Це до її балкона ви хотіли протягнути канатну дорогу, але так і не встигли, бо батькам Леськи дали іншу квартиру і вони переїхали…

Тож, ти маєш притулити той лист до серця і прошептати чарівні слова, звернені до доброго чарівника Шунбенга, який живе у пеньку у парку навпроти і постійно вимагає, щоб йому щось шепотіли…

Ти маєш все життя ту повинність справляти, бо дівчата роз’їхались, кляті…

Тоді ти береш того листа і як колись тебе навчили в дитинстві - прикладаєш його до серця!

Від тепла, як кажуть, таємне чорнило має слова проявляти!

Бо то чари і молоко треба до грудей притуляти! Молоко - до грудей!

Спочатку ти нічого не відчуваєш, окрім виття сирени.

Це Джульбарс - іншого імені як собачого ви тоді не могли вигадати для злого чарівника… Він мешкав за громадським туалетом у вашому парку,

Там зараз елітний ресторан, просто на тому місці.

Але раптом, раптом на аркуші таки з’являється літера В

Нарешті, нарешті, але В - куди, В - у що, В коли…

Та зажди, БО тебе чекає наступний фрагмент - БО!

БО що? БО навіщо?

А оскільки ти не здаєшся, і вже під гул срібних уламків ти читаєш останні дві літери криптограми - ЛЮ.

Воно звучить і як ЛЮдиииии, і одночасно як ЛЮллі-ЛЮ…

І ти розумієш, що це і є послання!

І ти заколисуєш себе сама, обнявшись за плечі руками,

Згадуєш маму і всі колискові мами…

І врешті, врешті ти засинаєш з тим листом на грудях і він плавиться, він стікає по руці в цю миску-будильник і відливає те срібне-срібне слово…

Щоб ти знову і знову прокинулася з ним у свій день народження!