ЖОВТІ ЧОБОТИ ТІТКИ АНЦІ

 

-Тьотя, а аткуда дєньгі? - спитала Аня по-москальськи, бо все життя говорила цією мовою. А ще над нею тяжів стереотип їхнього з тіткою давноминулого спілкування.

-Спадок! - пролунало з глибини магазинчика. І вслід жартівливе - говори по-людськи.

Нещодавно Аня здійснила давнішній задум і взяла уроки української. Вона заговорила практично відразу, але соромилася помилок. Це в ній соромилася недосконалості її українська мамина половинка. А друга “соціально заклопотана” курила і вдоволено спльовувала на дитячому майданчику десь в районі московського Мєдвєдково, о, яка промовиста назва…  Саме міазми цього району сформували у дівчини глибоку відразу до всього російського, але витравити його було не так просто. Відчайдушна боротьба з “мєдведками” тривала і коли Аня опинялася в якійсь трешовій ситуації, то морщила носика і казала “ здесь русью…”

Дівчина вочевидь мала дар до мов і доволі пристойно говорила англійською, ідеально  - французькою і віднедавна після еміграції склала державний іспит німецької мови.

​

- Ось як так, я все життя мріяла про такий магазинчик, а придбали його ви. Як так?

- Спадок,-  вдруге повторила Тереза і визирнула з-під екзотичного дашка над вітриною. Французи вигадали  цю заморочку щоб не вицвітав товар на вітрині і звичайно ж від дощу. Такий собі своєрідний капелюх… Магазинчик розташувався в довгому закапелку. Простір був даниною традиції і його організували за принципом уславлених паризьких пасажів. Люди вже давно перестати виходити зі своїх кварталів і зазвичай задовольняли максимум своїх фізіологічних потреб на місці.

Серед цих потреб точно не було капелюхів, але бізнес Терези дивним чином процвітав. Люди  - місцеві, мігранти і навіть автайри купували різний красивий непотріб - висліди минулого довоєнного життя. Саме цей малюсінький потічок бартерних товарів, залишків валюти і осяйного офлайн спілкування живив сухорляве тіло тітки Терези. А для цього тіла цілком було достатньо келиха вина, або двох, трьох і … Ну, а ще денний раціон складали декілька бульб, присмачані анемічною зеленню з численних тітчиних вазончиків і кава з кленовим сиропом. Мабуть, цей сироп був якимось фейковим ерзацом, але визначити цього вже ніхто не міг, оскільки парижани після війни не куштували практично ніякої екзотики. Видобуток кави, солі і цукру перетворився на складний квест, як за часів великий трансатлантичних експедицій.

Але все ж основним товаром у магазинчику Терези були не предмети, а оповідки про них. І саме за цим приходили до неї різного роду фізичні і метафізичні сутності. 

​

Власниця магазинчика вигулькнула з таємничих глибин на ощадне осіннє сонце. Після війни власність в Парижі значно здешевіла. Магазинчик чомусь містився в крилі зруйнованого університету, і від цієї архаїчної споруди в кварталі панував дух богемності, проголоді і тонкої безнадії. Тереза побачила, що племінниця тримає в руках відразу два капелюхи, наче таблетки з класичного фільму “Матриця”.

- Нагадайте мені - як буде “шляпа”?

- Калап - сказала Тереза.

- Та ні правильно - “капелюх” -  поправила Аня.

- Ні, це справжнісінькі калапи. Такі капелюхи колись носили чоловіки в  горах. Та й жінки подеколи.

- Подеколи, - повторила Аня, ніби пробуючи на смак незнайому форму слова.

- Він крислатий, тобто має поли, які захищають і від дощу, і від сонця. Саме ці поли - криси і дали йому ще одну назву, дуже колоритну - крисаня. То який ти візьмеш?

- Навіть не знаю. Вони ж нічим не відрізняються. - Аня крутила на витягнутих руках свої “таблетки”. Її ніжні вишукані ручки, а вона до всього ще була перевченою шульгою, тримали капелюхи дуже правильно, витискаючи вказівним пальчиком заглибинку на тулії - наголовнику.

- А краще бери обидва - вони тобі дуже пасують. - Додала тітка великодушно.

На перший погляд це дійсно були абсолютно ідентичні капелюхи –чорний і брунатний. Інколи в колекцію приходили такі серії. Наче колишній власник не міг обрати щось найбільш підходяще, тому купував відразу два. Або ж інший варіант - модель капелюха настільки пасувала, що їх брали в двох варіантах з незначними відмінностями - колір, стрічка, щоб вони підійшли до різних костюмів. Улюбленим висловом Терези було - “щастя в деталях”  і це було правдою.

-Тьотя, що це за маячня. Це якийсь промт для чату, чи як? - Аня прочитала текст і підняла очі.

-Ні, не промт. Поки чат не знає такого слова “калап”.

-Курча, та вже знає, знає. Ви ж його самі щойно навчили, ще й визначення дали. І звідки взялася ця тема про магазин… в університеті? Він ще й слово “Автайри” не знає! До речі, що це за фігня? Хто це?

-Так ти ж сама написала - магазинчик в зруйнованому університеті.

-Так я ж написала - мені приснилося. Це сон!

-Сон - це той самий промт, тільки його пише Всесвіт. І якщо ти перечитаєш оригінал - то знайдеш там використані мною деталі. Щастя в деталях!

​

“Вы мне сегодня снились: у вас был шляпный магазин в странном заброшенном здании университета. магазин работал пару дней в неделю. я меряла шляпы и приговаривала «я знаю, что у вас дела, но можно вот эту померять?! я быстро!!!» 🤦🏻‍♀️ Кароч, я у вас купила две шляпы и мы пошли в кафе, и вы там мне сделали блокнот из кленовых листьев. и сказали, что его только надо погладить… 😬 Відредаговано

Классный сон, на самом деле. я даже расстроилась, когда проснулась: шляп-то не оказалось!!”

- Анічка,  точніше Анничка, то ти береш капелюхи?

- Беру, - сказала дівчина і одягнула брунатний! Чисто чорний вона тримала напоготові.

-Тьотя, скажіть чесно, ви купите магазинчик, чи ні?

-Хтозна. Може магазин, може щось набагато непотрібне - скажімо, віллу в Італії. Побачимо…

-Хтозна, - зачудовано повторила Аня екзотичне слово..

​

Далі буде