1000+1 БОРЩ
РОМАН
Коли одна з лесбіянок просить його переспати з її подругою, і все це в наметі по дорозі на Пшемишль... Його перша реакція буде - відмовитися. Але борщ, борщ, яким його частують дівчата змінює рішення. І таки в результаті це рішення дозволить Оксані, а саме так звати одну з героїнь роману завагітніти і повернутися із заробітчанських мандрів додому. А чого хоче жінка, того хоче і Бог, і чоловік також хоче, хоче! Комічні, трагічні та звичайно ж - еротичні походеньки героя у пошуках ідеального борщу в моєму романі.
ДЕНЬ БОРЩУ! ТАК ХОЧ ЩОДНЯ))
Не знаю як ви, друзі мої, а я люблю борщ! Люблю його любов‘ю лагідною, неспішною. Коли прийшов час розморозити холодильник і в ньому по закутках знаходиш оті самі культові три види м‘яса - телятину на кісточці, півнячу шию з безокою головою та гребенем і лопатку баранини. До біса, що в тебе немає капусти, зате є пару листків брюсельської і рукола… так, так і рукола теж помічна! Заморожена спаржа - бліда і немічна викликає співчуття. Але залита засмажкою з червоного перцю, томатів і цибулиною, і вона потроху оживає! Не буду далі описувати процес, бо маю побороти оті томати, що чнкають консервації)) Лише скажу, що на честь свята втулила в мій борщ дві чорносливини. Булочки Малятко замінили мені пампушки, а ще в блюдечку там побачите заправку з олійною, лимоном і часником))
НАСИПНИЙ БОРЩ
Він не думав, що і тут дійде до борщу, коли побачив за деревами на узбіччі оголене тіло. Перша думка була вдарити по гальмах, але армійська витримка взяла гору і він розмірено стишив хід та зупинився в кукурудзах. Поле, яке вже було сповнене стиглими качанами і сухим бадиллям приємно шурхотіло. Так ніби колись бабуся обдирала початки і складала їх у величезну балію, що зазвичай тулилася між заглибиною рясної строкатої спідниці – «сподниці» казала бабуся. Бо юбка то було зовсім інше – щось на кшталт короткого пальта. Та заношена брунатна юбка стомлено висіла на жердинці у запічку, поки бабця – мамина мама безнастанно поралася по господарці… Він стояв, якусь хвилину дослухаючися до цього медитативного звуку. Добре було б його записати і поставити в треки, щоб потім слухати і згадувати цей момент. Руді кукурудзи, синє-синє небо і декілька зовсім маленьких беззмістовних хмаринок на горизонті. Так виглядав спокій, у якому не було війни… А йди-но в хату, дитино, я тобі вже насипала! Може саме там, в дитинстві була розгадка бабиного насипного борщу… Розвернувшися, він зайшов у сад і попрямував між деревами до того місця, де умовно могло бути оголене тіло дівчини, яке він помітив з дороги.
Сад був старий і неначе якийсь покалічений. Йому подумалося, шо остання обрізка була надто радикальною. Подекуди зустрічалися дерева, які не змогли оговтатися від тієї наруги. Десь посеред ряду бовваніли лише обрізані стовбури з культяшками головних гілок, з яких так і не пішли молоді пагони. Він підійшов до одної яблуні і побачив в серцевині дерева глибоке і темне дупло, очевидно видовбане дятлом. Притулив вухо, намагаючись почути стугоніння-відлуння від пташиної роботи. Тук-тук – неначе казала яблуня, сповіщаючи про кінець свого земного буття в цьому колись колгоспному саду. Тут-тут… Він дивився під ноги щоб ненароком не наступити на яблука різної стадії помирання. Зовсім зогнилі і ті, що притулилися до них бочком і вже підхопили процес ферментації. Хлоп нахилився і зірвав листочок м’яти, розтер і вдихнув… У глибині масиву зустрічалося більше здорових дерев, наче ті, зранені їх затулили від світу. Тут теж купками лежали свіжі, якісь наче вощані, щойно зронені яблука. Але вони також чекали своєї сумною долі – вгноїти землю під материнським деревом. Здавалося, нікому на цьому світі не було діла ні до дерев, ні до їхніх плодів. Але ні! Там, де сад вже закінчувався і упирався в посадку він побачив дівчину, точніше двох. Одна стояла під деревом, а друга її фотографувала… Оголена була якоїсь модельної, неземної краси. Руса, довговолоса і рум’яна. Одним пальчиком вона завила пасмо і вклала його на плече, щось гукнула подрузі. Ламаючи шаблони, німфа саду не стала прикривати причинне місце. Вона засміялась і розпростягла руки догори, наче намагаючись злетіти і торкнутися гілок, сповнених плодами.
Ух, що ж це воно таке! Хлоп завмер, очікуючи розвитку подій. Він хвилин десять споглядав фотосесію, спершися спиною на стовбур потужної, ще живої яблуні. Фотографиня була дещо іншою, вбраною в якийсь великий темний піджак з закасаними рукавами. Мала кашкет, який раз по раз скидала, а потім на стилі знову одягала. Джинси її також були закочені на 7/8, оголивши еротичні щиколотки і босі ноги. Пофоткавши, вона підбігала до подруги і показувала їй результат, потім вони щось жваво обговорювали і переходили до наступної сцени. Останній етюд був з яблуком, яке німфа то прикладала до грудей, то затискала між персами і нарешті розмістила на голові. Яблучко впало, німфа за ним нагнулася і тут фотографиня, очевидно, не витримала і кинулася на допомогу. Далі, далі трапилося щось не очевидне для нашого хлопа. Піджак огорнув тіло німфи і почав її цілувати. Німфа зняла з подруги кашкета і театрально кинула в траву. Пара злилася у пристрасних і навіть якихось вишуканих обіймах. Здалеку здавалося, що Піджак хоче зігріти і захистити німфу, згодом він припечатав її до стовбула, очевидно шукаючи опору для своїх більш жорстких ласк. Поволі тіла стекли в траву, ховаючи від зачудованого чоловіка свої райські забави. Ух, що ж воно таке!
Він повільно рушив до машини, зупиняючись і збираючи в пелену сорочки найкращі яблука. Він навіть намагався вгадувати їхні сорти, попутно розмірковуючи над сценою кохання, яке йому не доводилося раніше бачити. Раз по раз хлоп притулявся до серцевини вмерлих деревин і перевіряв свою теорію про дятлів. Це вони були в усьому винні, вони… Яке ж було його здивування, коли врешті підійшовши до машини, він побачив там Піджака.
- Слухай, тут таке діло, - сказала брюнетка з трошки змазаною червоною помадою. - Тут таке діло – у нас машина зламалась…
ДАЛІ буде далі...